Гендерне виховання дітей раннього віку

Питання статі стають небайдужими для дитини з того моменту, як вона починає усвідомлювати свою статеву належність, розуміти, що вона не лише дитина, а хлопчик або дівчинка. Статева ідентифікація – один з найважливіших елементів становлення особистості дитини, який впливає на все її подальше життя.

Психологи стверджують, що процес гендерної ідентифікації починається буквально з моменту народження дитини. Формування психологічної статі дитини залежить не лише від біологічного чинника, а й від соціального середовища, у якому вона розвивається. Сім’я завжди була і буде першим соціальним середовищем, яке визначає ціннісні орієнтації дитини. Крім сім’ї впливають заклади освіти, групи однолітків, відповідні засоби масової інформації, „значимі інші”.

Підготовку дітей до виконання свого життєвого призначення, різних соціальних ролей – мужнього сина, турботливої доньки, доброго брата чи сестри, онука чи онучки, надійного друга чи подруги – треба починати з раннього віку, коли починає формуватись особистість.

Метою гендерного виховання є:

•         Формування моделі поведінки   певної статі

•         Прищеплення культури взаємовідносин статей

•         Формування правильного розуміння ролі чоловіка і ролі жінки у

  суспільстві

З огляду на це перед педагогами дошкільного закладу стоять такі завдання з гендерного виховання:

•         Виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне  ставлення до себе як до об’єкта пізнання

•         Сприяти статевій ідентифікації

•         Правильно і компетентно реагувати на прояви  сексуального розвитку дітей різних статей

•         Підтримувати фізичне і психічне здоров’я дітей, радість світосприйняття, оптимістичне ставлення до  навколишнього світу

•         Виховувати стійкий інтерес і позитивне ставлення до рідних, близьких, значимих для дитини людей

•         Розвивати уявлення про себе та інших людей як про  осіб фізичних і соціальних

•         Створювати умови для набуття досвіду відносин з   навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема

•         Стимулювати самостійність, уміння здійснювати  мотивований вибір

•         Розвивати емпатію як якість особистості – вміння  відчувати і розпізнавати стан і настрій людей,   поводитися відповідно

•         Закладати основи виконання відповідних своїй статі соціальних ролей 

Питання гендерного виховання починаючи з раннього віку є невідэ’ємною частиною усіх видів діяльності дітей. На заняттях з різних розділів програми, під час трудової, образотворчої, ігрової діяльності діти засвоюють загальноприйняті норми поведінки, зміст і особливості виконання певних соціально-статевих ролей. Робота з гендерного виховання проводиться комплексно, використовуючи різні методи, спеціально підготовлені та природні ситуації, що виникають у процесі життєдіяльності. Основними формами роботи у цьому напрямку є:

•         організовані заняття – групові та індивідуальні

•         використання художнього слова

•         проблемні ситуації

•         ігри

•         ситуації спілкування з дітьми

•         прогулянки

•         театралізовані ігри та розваги

•         самостійна діяльність дітей

Уся робота з гендерного виховання дітей раннього віку здійснюється, дотримуючих наступних принципів:

•      Активності - використання будь-яких ситуацій у житті дитини для формування у неї  правильних установок щодо своєї статі і  вироблення відповідної рольової поведінки

•      Реалістичності – формування реалістичного  розуміння статевої диференціації

•      Адресності -  врахування не лише статі і віку дитини,  а й її психічного та фізичного розвитку

•      Неперервності – послідовне врахування накопичених знань і соціального досвіду дитини, починаючи з раннього  дитинства

•      Правдивості – надання максимально правдивої інформації  з урахуванням віку дитини та можливостей розуміння цієї   інформації

•      Довіри – базування відносин між дитиною та педагогом на довірі, яка можлива лише за умови серйозного ставлення  педагогів до інтересів дитини, її бажань та проявів статевої  поведінки

•      Моральної чистоти – виховання моральної особистості, у  якій домінують якості, що формують хлопчика як майбутнього  чоловіка, а дівчинку - як майбутню жінку

Найбагатший досвід взаємодії з однолітками різної статі в ранньому віці діти набувають у дошкільному закладі. І саме вихователі мають створити оптимальні умови для формування у дітей адекватної статево-рольової поведінки. Перед вихователями стоять такі завдання:

•         формувати у дітей уявлення про відмінності у поведінці хлопчиків і дівчаток;

•         розвивати способи взаємодії, притаманні жіночому і  чоловічому типам поведінки;

•         створювати умови для набуття досвіду чоловічої і жіночої поведінки;

•         розвивати морально-вольові якості, характерні для хлопчиків  (сміливість, рішучість, силу, витривалість тощо) і дівчаток   (доброту, ніжність, співчутливість, чуйність тощо)

Роботу з формування статево-рольової поведінки у дітей раннього віку вихователям необхідно проводити у трьох напрямках:    

·        формування поведінки хлопчиків;

·        формування поведінки дівчаток;

·        формування способів взаємодії хлопчиків і дівчаток.

Які ж ознаки формування статевого самоусвідомлення мають малюки на етапі від народження до 3-х років?

Уявлення дітей про себе та свої статеві особливості:

Діти починають усвідомлювати себе не лише людьми і неповторними особистостями, а й хлопчиками чи дівчатками.Ознайомлюються зі своїм тілом, вчаться ним керувати. Прагнуть усвідомити свої можливості, емоції і почуття. Вчаться ідентифікувати людей за статевою належністю.Починають порівнювати себе з іншими людьми. Виявляють увагу до різних частин свого тіла. Запитують про різницю між статями, цікавляться звідки беруться діти. У мовленні використовують займенники “він”, “вона”. Статеву належність зазвичай пов’язують з неістотними ознаками: різний одяг, зачіска тощо. Часто вважають,що стать можна змінити-побути хлопчиком, потім дівчинкою, або навпаки. Грають в ігри, яких навчають дорослі.

Гендерний підхід до виховання:

Створити умови для становлення особистості дитини, її чоловічих і жіночих якостей (повна гармонійна сім’я, у якій відносини між батьками будуються на основі поваги до жіночого і чоловічого єства). Проявляти ласку, ніжність,любов, увагу до фізичних і емоційних потреб дітей. Емоційно спілкуватися з ними та реагувати на їхні дії. Ставитися до дітей згідно з їхньою статевою належністю. Одягати та зачісувати дитину слід відповідно до її статі. Виховувати відповідні культурно-гігієнічні навички. Навчати дітей,враховуючи домінування у хлопчиків зорового сприйняття, у дівчаток – слухового.

Отже, завдання вихователів груп раннього віку є формування гендерної  компетентності як складової життєвої компетентності дітей раннього віку.

Розроблення та впровадження у практику роботи гендерно-освітньої технології сприяє розширенню гендерних компетенцій усіх учасників взаємодії – дітей, батьків, вихователів.

Виховання дітей раннього віку в сім’ї

Повноцінний розвиток дитини можливий за сприятливих умов, які існують у

сім’ї. Ці умови створюються насамперед батьками – першими, головними вихователями і вчителями в житті дитини.

У загальному розвитку дитини ранній вік (до трьох років) відіграє важливу роль. Саме в ранньому дитинстві закладаються основи здоров’я та інтелекту малюка. Унікальність цього етапу полягає також у стрімкості

фізичного та психічного розвитку дитини, що потребує особливої уваги з боку і батьків, і лікарів, і педагогів.

Законом України “Про охорону дитинства” встановлено, що сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального,культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний,духовний і моральний розвиток, поважати гідність дитини, готувати її до

самостійного життя і праці .

У Конвенції про права дитини, Декларації та Плані дій Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН “Світ,тсприятливий для дітей” (травень 2002 р.)

наголошується на тому, що саме сім’я перш за все відповідальна за захист, виховання та розвиток дітей. Виходячи з цього, Україна, серед інших заходів, взяла на себе зобов’язання зміцнювати систему догляду за дітьми в ранньому віці та їх навчання за допомогою організації послуг, розробки і підтримки програм, призначених для родин, законних опікунів,

осіб, які піклуються про дітей.

Згідно з сучасними уявленнями, для виживання і розвитку дитини

необхідними є батьківська любов, виникнення тісної взаємної прихильності

між нею і людиною, що про неї піклується. Відсутність дорослого як

об’єкта прихильності обмежує можливості соціалізації – відтворення дитиною соціально значимих еталонів поведінки. Потреба в співробітництві

з дорослими як об’єктивно необхідній умові засвоєння дитиною соціального досвіду є найважливішим надбанням раннього віку, що виступає в контексті з предметною діяльністю як основним фактором розвитку пізнавальної

діяльності дітей і спілкування з однолітками. Ряд авторів (Е. Еріксон, Н. Авдєєва, М. Лисіна) доводять, що саме в цьому віці починає формуватися самосвідомість і розвивається первинна здатність до емпатії, співпереживання. Дитина вбирає в себе способи емоційного реагування дорослих по відношенню до подій, які відбуваються в світі. Саме батьківський дім та батьківська турбота є найбільш придатним навколишнім

середовищем, яке сприяє оптимальному дитячому розвитку в цьому віці.

Створення безпечного, стабільного та розвиваючого середовища є однією з основних умов повноцінного розвитку дітей раннього віку. Недостатній захист та недбалий догляд за дитиною може призвести до травмування і навіть загибелі дитини. За даними експертів, випадки відсутності

належного догляду за дітьми раннього віку частіше зустрічаються в сім’ях, які знаходяться в складних життєвих ситуаціях: малозабезпечених, неповних та багатодітних, а також в тих, де батьки страждають на алкоголізм чи наркоманію. Тому соціальна політика має бути зорієнтованою

на надання підтримки сім’ям щодо догляду та розвитку дітей раннього

віку, здійснення соціального супроводу сімей, які знаходяться в складних

життєвих ситуаціях.

До родини як основного інституту соціалізації на даному етапі розвитку

дитини пред’являються високі вимоги. Батьки є не лише моделями поведінки

для своїх дітей, й виступають у ролі активних суб’єктів соціалізації,

здійснюючи цілеспрямований виховний вплив.

Сьогодні спостерігаємо падіння народжуваності (незважаючи на вперше

зафіксоване у 2002 році зростання кількості народжених), збільшення

самотніх, неповнолітніх матерів, зростання розлучень, низький рівень

знань з питань планування сім’ї, репродуктивного здоров’я тощо. Однією з

причин цього є недостатній рівень підготовки батьків, родини до

народження дитини, не усвідомлення значущості раннього дитинства у

формуванні особистості.

Проблеми педагогічної просвіти батьків, форми організації допомоги

батькам у навчанні і вихованні дітей, що здійснюються навчальними

закладами (школи, коледжі, освітні центри тощо) вивчалися зарубіжними

вченими А. Адлер, Е. Берн, Г. Гордон, Х. Жино, Дж. Лешлі, та ін.

Теоретико-методологічні аспекти дослідження сім’ї, батьківства та

проблеми виховання висвітлені в публікаціях таких зарубіжних педагогів

та соціологів, як: С. Гудман, П. Ласлет, Д. Морган, Дж. Келлі .

За останні роки вітчизняними дослідниками і практиками вивчалися

соціально-педагогічні умови усвідомленого батьківства (О. Безпалько, І.

Звєрєва, О. Кононко, Г. Лактіонова, Л. Міщик, та ін.), розглядались

можливості педагогізації батьків, піднімались питання співпраці з

батьками, підготовки майбутніх фахівців до роботи з ними (Т. Алексєєнко

, В. Котирло, С. Ладивір, М. Машовець). Проаналізувавши вітчизняний

досвід роботи з батьками, які виховують дітей дошкільного віку, ми

дійшли висновку, що найбільш розробленими є питання налагодження

взаємодії батьків з дошкільним навчальним закладом (ДНЗ). Однак останнім

часом все більше дослідників констатують формальний, односторонній

характер взаємодії ДНЗ з сім’єю, відсутність змістовного та дієвого

спілкування між ними. Для забезпечення гуманізації виховного процесу в

дошкільному закладі і сім’ї, підвищення рівня загальної та педагогічної

культури батьків і педагогів пріоритетним має стати партнерський

характер взаємодії. Об’єднання виховних зусиль батьків та педагогів,

залучення членів сім’ї до активної навчально-виховної діяльності в

дошкільних навчальних закладах сприятиме збагаченню новими освітніми та

виховними технологіями, дає можливість батькам природно спостерігати за

власною дитиною в умовах дитячого колективу, оцінювати рівень її

розвитку тощо.

Стало очевидним, що необхідні нові форми співробітництва сім’ї з

педагогами, медичними працівниками, особливо для батьків, діти яких не відвідують дошкільний заклад; розробка тренінгових програм, призначених

для майбутніх батьків та батьків, які виховують дітей раннього віку

тощо.

З метою виявлення знань та практичних дій батьків стосовно догляду та

розвитку дітей раннього віку, їх ставлення до різних форм організації

виховання дітей Державним інститутом проблем сім’ї та молоді за сприяння

Дитячого фонду ООН (Юнісеф) в Україні у 2003 р. було проведено

опитування “Оцінка рівня знань, ставлення та практики батьків та

фахівців стосовно догляду та розвитку дітей раннього віку”, яке

проводилось у п’яти областях України – Львівській, Хмельницький,

Київській, Харківській та Автономній Республіці Крим. У кожній області

опитано близько 150 осіб, усього опитано 756 респондентів. 80% опитаних

– матері, 20% – батьки. Опитували батьків дітей без вроджених вад

розвитку, які мають принаймні одну дитину у віці до трьох років. В

кожному регіоні для опитування відбирались батьки за ознаками віку та

статі молодшої дитини у пропорційному співвідношенні .

За результатами дослідження 76% опитаних батьків зазначали необхідність

отримання додаткової інформації на сторінках фахових видань, з допомогою

телепередач, консультацій. Простежується залежність рівня знань батьків

від їх місця проживання (місто, село). Так, жителі сільської місцевості

вдвічі більше незадоволені рівнем власних знань з питань розвитку і

виховання дітей у порівнянні з жителями міст. 

43% опитаних повідомили про труднощі, які виникли в родині після

народження дитини. Серед них найбільше називають матеріальні труднощі

(75%), постійну тривогу щодо правильного розвитку дитини (26%) тощо.

Батьки припускаються помилки у вихованні та догляді за дітьми коли не

враховують психологічні показники розвитку дитини, оскільки не знають на

належному рівні, які поведінкові та мовленнєві ознаки є нормальними для

дітей певного віку, а які сигналізують про серйозні захворювання.

Серед питань, що цікавлять усіх батьків, які виховують дітей раннього

віку на перший план вийшли: надання першої медичної допомоги

дитині(46%), ранній інтелектуальний розвиток дитини (44%), захворювання

дітей раннього віку –профілактика та лікування (41%), навчання та

виховання здорової дитини (41%) тощо.

Численні дослідження доводять, що здоров’я людини і її хвороби залежать

від рівня підготовленості майбутніх батьків до народження дитини,

перинатального періоду життя і моменту народження (С. Гроф). Натомість

результати опитування батьків показали, що 35% сімей не планували

народження дитини на певний період. Основними причинами відсутності

планування народження дитини було: наявність в сім’ї вже двох і більше

дітей; перебування батьків у незареєстрованому шлюбі; матеріальна

незахищеність. 

Загалом 72% опитаних батьків готувалися до народження дитини. Однак

усвідомлення необхідності підготовки та реальні дії відрізняються. Так,

наприклад, половина респондентів говорила, що треба відмовитись від

алкоголю аби народити здорову дитину, проте тільки 14% матерів та 12% 

батьків відмовилися від нього до зачаття дитини, 25% це зробили під час

вагітності; третина говорила про необхідність відмови від куріння, але

тільки 16% перестали курити до вагітності, а 18% – під час вагітності.

Треба відзначити, що приготування під час вагітності практикується

набагато частіше, ніж перед зачаттям. 

Опитування батьків дозволило виявити їх ставлення до ролі матері й

батька стосовно догляду та виховання дітей раннього віку. Більшість

опитаних висловлює згоду з тим, що участь батька в розвитку дитини

підвищує активність малюка в пізнанні довкілля та позитивно впливає на

розумові здібності, уміння спілкуватись. Це пов’язано, насамперед, із

загальною демократизацією життя суспільства, зміною економічного статусу

жінки і чоловіка, зміною пріоритетів, впливом зарубіжних практик, теорій

і знань, що стали інформаційно доступними в умовах демократизації

суспільства. Необхідно відмітити, що батьки (чоловіки) частіше

висловлювали цілковиту згоду з цим твердженням (85%), ніж матері (70%),

які висловлюються дещо стриманіше і рідше, ніж чоловіки, давали

відповідь “цілком згодні”. 

За даними Міністерства охорони здоров’я України, на сьогодні стан

здоров’я дітей залишається незадовільним з тенденцією до подальшого

зростання захворюваності. Слід зазначити, що діти першого року життя

мають найвищий рівень захворюваності, що пов’язано з більшою вразливістю

дітей раннього віку.

За даними опитування, усвідомлюють необхідність регулярного

спостереження дітей в медичних установах лише 28% батьків. У зв’язку із

цим порушується єдність підходів у догляді за дитиною з боку батьків та

медичного персоналу. Таке становище пояснюється низкою причин: низьким

рівнем культури здоров’я дорослого населення; неусвідомленням чинників

формування та зміцнення здоров’я; певною недовірою до медичних

працівників; відсутністю знань з профілактики захворювань, важливості

практичних дій спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я дітей та

їх повноцінного фізичного розвитку. 

Аналіз реального стану виховання дітей раннього віку свідчить, що значна

частина батьків обирає методи авторитарного впливу на дитину. Процес

виховання відбувається спонтанно, залежить від особистісних переконань

батьків та їх власного досвіду. Значним є показник тих батьків, котрі

невиправдано емоційно реагують на відмову дитини виконати пред’явлену

вимогу: 13% нервуються, підвищують голос, 10% – застосовують фізичне

покарання; 7% – погрожують фізичним покаранням; 8% – розповідають про

міфічних істот, які карають дітей. Натомість дослідники (Алексєєнко Т.

Ф. та ін.) доводять, що виховання дітей з позицій добра сприяє

формуванню в майбутньому людей, здатних виробляти власний механізм

самоконтролю, сприймати мораль як частку свого “Я” .

Зважаючи на скорочення мережі дошкільних навчальних закладів;

неспроможність значної частки батьків оплачувати перебування дитини в

дошкільному навчальному закладі; недостатнє їх фінансування, низькі

показники охоплення дошкільною освітою дітей із сільської місцевості

необхідно спрямовувати зусилля на розробку системи медико-соціальної та

психолого-педагогічної підтримки сім’ї на різних етапах її

життєдіяльності, яка відповідала б потребам сім’ї та вимогам сучасності.

В Україні існують різні типи закладів для виховання і розвитку дітей

раннього віку(ясла, ясла-садок, ясла-садок компенсуючого типу,

ясла-садок комбінованого типу, центри розвитку дитини тощо). 14%

опитаних батьків, які виховують дітей раннього віку, користуються

послугами дошкільних навчальних закладів. Однак більшість батьків

потребує додаткових послуг щодо догляду та розвитку дітей раннього віку:

центри матері й дитини при дошкільних закладах із систематичною

консультацією батьків фахівцями, ясла-садки комбінованого типу, до

складу яких можуть входити групи загального розвитку, санаторні,

сімейні, прогулянкові, короткотривалого перебування тощо. Ефективним

заходом має стати налагодження діяльності інституту домашніх

вихователів, консультантів з питань розвитку та виховання дітей раннього

віку, розширення мережі та підвищення дієвості кабінетів здорової дитини

при дитячих поліклініках, створення на їх базі відділень профілактики

захворювань, розповсюдження інформації серед населення щодо їх роботи.

Аналіз ситуації в Україні щодо інтегрованого підходу до розвитку дітей

раннього віку, проведений Державним інститутом проблем сім’ї та молоді у

2003 р., результати опитування батьків та фахівців із догляду за дітьми

виявили недостатній рівень знань та практичних дій батьків щодо догляду

та розвитку дітей раннього віку, потребу сімей в отриманні

кваліфікованої допомоги, створенні сучасних центрів та закладів, які б

здійснювали догляд та виховання дітей до трьох років тощо.

Перспективи подальших пошуків у даному напрямі ми вбачаємо в розробці

системи моніторингу забезпечення повноцінного розвитку дітей раннього

віку та її апробації в декількох областях України з метою досягнення

цілей і реалізації завдань, спрямованих на захист прав дітей в Україні.

Подальшого вивчення потребують форми та методи педагогічної просвіти

батьків, розробка програм, курсів, спрямованих на підтримку та навчання

батьків, формування в них навичок усвідомленого батьківства, розуміння

цінності раннього дитинства в становленні та розвитку особистості.

ЛІТЕРАТУРА:

Виховання дітей раннього віку в сім’ї (за результатами соціологічного

дослідження) (О. В. Денисюк) // Український соціум. - 2004. - № 1 (3). -

C.100-105

“Розумні” іграшки для розвитку дітей раннього віку

Усі батьки мріють бачити своїх малюків здоровими і розумними. Однак, в ході спостережень вчені помітили, що в сім'ях, в яких дорослі основну увагу приділяють тільки харчуванню та догляду за немовлям, не піклуючись про його психоемоційний розвиток, діти ростуть гірше і хворіють частіше. Чому?

Дитина - дивовижне і унікальне створіння, в яку природа заклала величезний потенціал. Для її успішної реалізації купується величезна кількість іграшок, дуже гарних з точки зору дорослих, але часто абсолютно не потрібних і нецікавих дітям. Якось одна мати розповідала мені, що улюбленими іграшками її маленького сина є каструля з ложкою. Інші батьки пригадували, що іноді покупка дорогих іграшок зовсім не викликала інтересу в дитини і вона продовжувала грати улюбленими речами.
У перші 6 місяців життя формується зір, дотик і слух малюка. Розмовляти з ним потрібно тихим ніжним голосом, тому що дитина добре чує і розбирає тільки тиху мову. Під час годування малюка треба тримати якомога ближче до грудей мами (контакт "шкіра до шкіри"). Якщо дитина отримує суміш, неприпустимо годувати його в ліжечку, для відчуття безпеки йому потрібно відчувати тісний тактильний контакт .
Коли малюку виповниться 1 місяць йому знадобиться перше брязкальце. Воно повинно бути простим, з приємним звуком, бажано червоного, синього або зеленого кольору (їх діти найкраще розрізняють) і мати досить тонку ручку, щоб можна було вкласти його в руку дитини. Крім того, іграшка повинна бути легкою і безпечною, щоб дитина могла її відчути.
У віці 2-3 місяці дитина починає цікавитися великими яскравими предметами. Вона довго розглядає килим, завіски, яскравий рушник. З малюком потрібно багато говорити, намагаючись, щоб він бачив губи мовця, тоді маля буде намагатися імітувати ці рухи і почне "гуліть".
З 4-х місяців найважливішим для малюка стає пізнання через відчуття. Малюк починає м'яти і тягти до рота свій одяг, перебирати край ковдри або пелюшки. Брязкальця повинні бути легкими і з тонкою ручкою, щоб малюку було зручно їх захоплювати.
З 6 місяців дитина починає сама створювати звуки: їй треба багато стукати. Вона починає усвідомлювати переміщення предметів у просторі: їй необхідно їх кидати. Це позитивні моменти в її розвитку – вони свідчать про те, що тепер можна купувати і більш складні іграшки, в яких потрібно натискати на кнопки, вкладати маленький предмет у великій або збирати і розбирати пірамідки.
У віці 7 місяців можна організувати гру в "хованки": накривати іграшку пелюшкою, стимулюючи дитину до її пошуку - це подарує Вам багато радості і зблизить з малям!
У 8 місяців можна познайомити дитину з книжкою. Важливо, щоб на картинках був один предмет, чіткий, великий і барвистий. Ігри в "ладушки", "Сорока-ворона" і "Козу рогазу" допоможуть дитині краще навчитися керувати своїм тілом.
З 1 року у гру повинні бути включені і звичні заняття маляти: діти з задоволенням будуть годувати і укладати спати ляльку, навантажувати машинки, перевозити на них вантажі і т.п.
І на закінчення: якщо дитина може довгий час грати на самоті, при цьому не шуміти і нічого не розкидати, це скоріше мінус, ніж плюс. Часто в подальшому житті такі діти відстають у розвитку від однолітків.

Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ

Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язково. Складовою безперервної освіти в Україні.

Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:

· Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;

· Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;

· У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;

· Наблизити домашній режим до садкового;

· Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;

· Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:

· Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;

· Не залишати дитину на цілий день у групі;

· Гуляти на майданчику після відвідування садка;

· Давати із собою улюблені іграшки;

· Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;

· Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;

· Зустрічати дитину з посмішкою;

· Розповідати якомога більше позитивного про садок;

· Підтримувати самостійність дитини вдома.

( Джерело інформації – Ясінська Х. Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ// Психолог дошкілля. – №4(21).